Balkanizacija

Опоздавшіє

Подштанніки, піджяки і путь на родіну.

Jебено сунце! Сякого ще у чорноголовійських конвойних войськах не віділи! Што йсе за шупана бужуазна інтелігенціja?! За сякоє прапорщіки ай сержьянти будуть розказувати призовнкам ище десятки років! Айбо я заскочив уперед.

292550883.jpg

Началося ушитко з того, ош отморозки стояли у єдних трусах і кальсонах посеред пустого басейну, ги трафлені у ухо і не знали з якого боку ся брати за ситуацію у котрій ся они оказали. Розуміючи ош туй ловити білше ничого, они зобрали з мертвих то што мож боло потягти й рішили обслідувати тот jебений басейн.

Улов бов не то штоби дуже великий, айбо патронами й кількома* пістолетами-кулеметами* вдалося розжитися. Крім того, постягавши із мертвих гєдістів одежу, сі отморозки хоч стали схожі на людей. Крім Качара. Сись кривавий отморозок вирішив, що пінджяк і так доста добре гармонує з пудштанниками, тому взяв лиш його.

Сам спорткомлпекс виявився величезним. Хоч він і був покинутий вже років з 15, тут і тав виділися сліди нещодавнього перебування людий. Скорше за усе сіх гєдістів, котрі сторожили отморозків. На стінах висіли свіжопрокладені електрічні провода, усяде були розметані коробки з даяким друттям ай апаратуроу, у котрій нико із отрозків не рузумівся. Крім того, там же знайшли й кімнату, в якій судячи з усього допитували людий, чиї голоса чули отморозки кілька годин тому. Теперь туй боло пусто.

Не розумівучи шо туй ще робити, оторозки вирушили до найближчого села, що виднілось з даху спорткомплекса.

Звичанйий будній день у Босові.

Селище, до якого вийшли оторозки звалось просто й по босовськи зі смаком – Мотострелковоє. Спочатку, банду зупинили два озброєних чоловіка. Розуміючи ош се видав якоєсь КПП, отморозки спробували виявити што туй до чого. Однак, озброєниі селюки виявились збирачами тингириці й попитавши ко такі сі отморозки й звідки, пішли далі по своїм ділам.

Сподіваючись роздобути бодай якоїсь провізії в цьому селі, оторозки були дуже здивовані, коли виявилось, що універмаг, єдине місце де є провізія, захоплене подружньою парою, продавщицею та директором гастроному, які обявили його суверенною територією й тепер ломлять просто непідоймні ціни за продовольствіє.

Розуміючи, ош сяк діла не буде, отморозки вирішили підняти повстання й звергнути “Режім Продавцов”, як його тут називали. В полі знайшлось кілька озброєних фермерів, які прекрасно підходили для револуції. Не дуже добре знаючись на дипломатії, тай не розуміючи босовську мову, оторозки, тим не менше, швидко переконали селян в необхідності перевороту.

Цьому посприяв Гойко Качар, котрий мовчки забив кукурузним початком одного з фермерів, запхавши тому кукурузу у око. Видячи сякі аргументи, селяни замовкли, взяли рушниці й пішли на штурм універмагу. По дорозі, видячи ош буде даяка револуція, до колони приєдналось ще кілька нудьгуючих фермерів.

А дале був jебен штурм Зімнего Дворца!* Гастроном "Зімній"* виявився доволі добре укріпленим. Це доказала продавчиня, котра визирнувши з вікна, розрядила барабан “нагана” у людий під вікнами, добряче зачіпивши Драган Дончо, Єжі Бардаха та Спартака.

Розуміючи ош туй треба більш страгіцкій підхід, Спартак, поліз ни шіферну кришу уніврмага, однак поховзся й здійнявши купу шуму, налякав директора універмагу, що будучи озброєний рушницьов, пальнув у стріху, орієнтуючись на звук. Картечь проjебенила ушіток шіфер й смачно засадила у ребра Спартаку, котрий нараз ся провалив через стрігу, гет з тім шіфером прямо на пличі діректору гастронома. Туй ся завязала така рукопашна схватка, з валяннями на полу, видавлюванням очий і душінням рушницьов, ош нивякому кінови не увідіте. Жона діректора в цей час щодуху верещала “Петре-ее-е!” й намагалась спорядити ще один барабан “нагана”. Розуміючи ош це його звьоздний час, Драган Дончо підкрався до відкритого вікна, й зазирнувши через решітку до середини, всадив в огрядну продавчиню чергу з свого ЦЕТМ-2. Упавши ги тюлень на берег, продавчиня завалила прилавок й проїхалась по підлозі, ховзячи на своїй крови, розсипаючи навколо патрони й здригаючись від влучань 9-мм куль.

Видячи душевну трагедію у очах діректора, Спартак напряг свої зранені тілеса й переломив тому горлянку, його ж рушницею. В цей момент до універмагу увірвались селяни на чолі з Єжі Бардахом. Так завершився Штурм Зімнего…

Заночувавши у гастрономі й поповнивши свої запаси, отморозки рушили далі. Місцеві повідомили, ош єдиноє місто де мож пересікти границю з Чорноголовією, лежить за 50 кіломейтрів на північ, за Пуцанським Лісом.

Запхайте собі сись перст у чмар!

Рухаючись лісом, на отриманому у жителів Мотострілкового, транспорті – возови запряженому у моторбіціглі, отморозки досить швидко наближались до границі. Однак на другий день дороги, Драган Дончо дав знак стати. Дагде перед ними, за 100 ци 200 метрів, на поляні снували якісь незрозуміли кураци у лахміттьови. Не знавучи што йсе й ко йсе, отморозки вирішили мирно розрулити ситуацію. Вперед, вийшов Спартак, в знак миру тримаючи обрез на пличох а не націленим на людий.

Розуміючи ош се мирні переговори, а не даяка перестрєлка, інші отморозки мирно залягли в 20-и метрах от місця переговорів.

Підійшовши доволі близько, Спартак спробував заговорити з людьми, айбо ті кураци боли якісь дивні й поводили себе так само дивно, ситуація почала накалятись й вршеті, все стало на свої місця. Як тільки один з кураців встав, націлюючи на Спартака свій АКС-47У з глушником та оптичним прицілом, Спартак увідів у нього татуїроуку. Таку саму ги у Мілорада. Чрні Прст.

Розуміючи ош йому, скорш за все, гайки, Спартак лем устиг скочити на зимлю. Но типирь! Каждий із тих кураців вскинув свою зброю й почав поливати зарослі коло Спартака, што зараз натурально гриз зимлю. Видячи ош так діла не буде, Драган Дончо та Єжі Бардах відкрили огинь на пораженіє. Не очікуючи такої хитрої засідки, кілька чорноперстовців тут же схопили кулі й завалились на землю. Однак кинута у відповідь граната, добряче посікла Драгана осколками. Видячи ош треба рішати, Гойко Качар скочив з дерева на одного з чорнопирстовців, й між ними завязалась відчайдушна рукопашна сутичка. Цієї миті чорнопирстовці вирішили відступати й вистрелили з головного калібру. Нащастя снаряд з РПГ-26 пушов в молоко. Упіймавши момет, Спартак скочив на ноги й засадив дуплєтом з свого обреза у груди одному з противників.

Єдиний живий на цей момент чорнопирстовець схопив свій автомат й почав тікати. Однак побачивши погляд Спартака, що стояв ушіток лепавий от глини, крови й сажі, він відкинув автомат в сторону й витяг штік-нож. Кивнувши, Спартак відклав в бік свій обрез. Завязалась рукопашна бійка на ножах.

Зачаровані цим танцем смирти, ініші отморозки стали колом біля супротивників й спостерігали за двобоєм. Се боло дуже єбем напружено. Жоден з опонентів не міг взяти верх. То Спартак падав на землю, то чорнопирстовець спльовував кров з побитого писка. Врешті, обидва змучені, бійці схопили одне одного за шкварки, тут Спартак зміг вловити момент й щодуху загнав свою викидуху прямо у око чорнопирстовця. Той лиш хриплячи зваливя на зимлю.

Но й забрали з собов добра отморозки. Два АКС-47У з глушниками та оптикою, карабін СКС з оптичним прицілом,* кулемет РПК*, РПГ-26, пістолет кулемет, розгруку, маскувальний костюм, гранати й ще даякі документи. Згрузивши це все на свій мото-воз, отоморозки рушили далі.

Опоздавшіє

Короче, дале боло май інтересноє. Коли у мото-возови бензін уже майже закінчив, вони врешті виїхали на лісистий пагорб, звідкіля було видко мізерноє село в долині, поруч з яким стояла залізнична станція. Якщо село було мілким, безлюдним і майже спустілим, то на станції кипіло життя. До неї підїздили вантажні автомобілі. Вивантажували і завантажували людей. На платформах люд снував туди сюди, одночасно завантажувалось кілька потягів, одним словом, було видко даякі значні двіженія.

З отриманої інформації, отморозки знали, що ці потяги – єдиний шлях перетнути кордон з Чорноголовією.

Первим ділом, Драган Дончо, користуючись своєю таjносту установив контакт з начальником станції, місцевим босовцем, котрий погодився переправити нелегалів у Чорноголовійську Федерацію, по своїм каналам. За це він просив нагадати “Транзітному”, про бандероль, котру той все ніяк не відішле.

Дале, банда отморозків зпланувала зухвале захоплення потягу ги у вестернових філмах. Пізно уночи, Драган Дончо та Спартак явились в призначене місце для транзиту. Вони повинні були захопити контроль над потягом зсередини. Всі інші отморозки влаштували засідку на мото-возові, за кілька кіломейтрів від села, вздовж залізниці. Їхня ціль – штурм потягу ззовні.

В общем і целом, Спартак та Дончо послушно пройшли в зал ожіданія номер 14, явившись як “опоздавшіє”. Зал очікування виявився більш ніж дивним. Вони опинились в підвальному приміщенні з низькою стелею та рядами деревяних лавиць, де сиділи десятки людей кримінальної зовнішності. Не встигли вони зреагувати, як вімкнулась сирена й автоматчики, що зявились з протилежних дверей, копанцями та ударами прикладі почали виганяти людей на платформу. Слідуючи за потоком, що ніс їх вперед оторозки опинились на пероні, в оточенні ланцюга кулеметників, після чого їх як сельодку напхали в один з вантажних вагонів, зачинивши міцні сталеві двері на засов.

Коли потяг рушив, Спартак вирішив, що пора брати справу в свої руки, й вихопивши сховану заточку, заколов когось, хто стояв перед ним, адже місця для сидіння в вагоні не було. На подив отмрозків ніхто з пасажирів не відреагував на холоднокровне вбивство. Лиш хтось ліниво прокоментував “Дишать легче будет, путь не близкий блядь”.

Тим часом, інша група оторозків завела мотовоза й порівнялась з потягом, що мчав через поле. Проминаючи один товарний вагон за іншим, Фаско гнав мотовоза до локомотива, звідкіля світив єдиний ліхтар.

Раптово в очі отморозкам вдарив яскравий промінь світла. Хтось увімкнув прожектор. Від несподіванки, Фаско мало не пустив мотовоза під відкіс, однак зміг втриматись. Єжі Бардах, вже подумавши, що це їхні подєльніки відкривають їм вагон, приготувався до стрибка. Однак у відчинених дверях зявилось кілька автоматчиків ЧФ.

“Ви кто такіє!?” – вигукнув один з них.
“Опоздавшіє…” – видава Єжі.

Доволі швидко солдатня перетягла банду отморозків в вагон, де сиділа ціла конвойна рота й під їх здивовані вигуки й під прицілами автоматів, супроводила їх в “общій”. Вагон екстра-класу, де як виявилось, транспортувались важливі політіческіє.

Ніхто з оторозків не розумів, якого біса відбувається! Куда їх везуть!? Якого вуйка вони просто так залізли на потяг!?

Спартак, що вже годину стояв в темному вагоні серед десятків спітнілих вязнів крикнув, мовляв, якого біса, куда нас везуть!?

На родіну, – пролунав голос з пітьми, й майже пошепки додав, – Каралуга

Comments

AlexanderTrifan AlexanderTrifan

I'm sorry, but we no longer support this web browser. Please upgrade your browser or install Chrome or Firefox to enjoy the full functionality of this site.