Balkanizacija

Балканскіj Форсажъ

10 квадратних метрів, 10 циган та 8 отморозків.

“Нінджа!” Захоплено подумав Драган Дончо, котрий першим помітив чотирьох циганів в темних костюмах, добре озброєних й спритних, які увірвались під тент вантажівки. Слідом за ними до тенту увірвався старий знайомий наших отморозків – Гаджо Гозелло. Не спиняючись, він вихопив одного з своїх револвері і взів курок.

Ніхто не встиг зреагувати, як пролунав постріл. Повисла тиша, лише тіло картяра з простреленою грудиною, стікаючи кровю сповзло з ящика на якому він сидів.

“Овін став баластом” – пролунав голос цигана, що вийшов з за спини Гозелло, – “Кюнчай го…”

Кивнувши, Гозелло зрозибв ще один постріл. Папуша, котрий за своє життя виробив багато корисних навиків, зрозумів кому призначався цей постріл, тому не думаючи, він вистрибнув вперед, закриваючи собою Грофа Мерцедеса. Куля увійшла під ребра й відхилившись, пролетіла повз Грофа, зробивши дірку в тенті. Но типирь!!!

Кілька секунд, 18 чоловік, з них 8 відморозків та 10 циган, кузов вантажівки 2 на 5 метрів, кілька пострілів з дробовиків, кілька пострілів з пістолетів. Ідеальний рецепт для отримання кількох мертвих туш. В кількасекундному, кривавому массакрі, Спартак був вколотий якимись транквілізатором, Драган Дончо отримав заряд картечі під ребра, Єжі Бардах схопив кулю у вухо, а Фаско отримав удар руківям револьвера в око. Єдине що залишалось відморозкам, це схопити ключі від “Уазілло”, особистого транспорту Папуші, та кинутись за змовниками, котрі тікали на величезному тягачеві, прихопивши з собою пораненого Грофа та jебені дипломат!

Брзі Моторі

Uazillo Наздогнати циганський тягач вдалось тільки поза Дрстіщами, у відкритому полі. Поки Фаско, оминаючи остови обвугленої військової техніки, зближався з тягачем, амеріканець Бошко, спритно орудуючи однією здоровою рукою, заонанджував “Браунінг” калібру .50 до стрільби, сидячи у бочці попереду автомобіля. Мілорад готувався до стрільби, лежачи на даху, а інші отморозки, шкірились в очікуванні абордажу, всівшись хто де. Лиш Срболюб ще довго згадуватиме заряджений обрез Спартака.

Доста боло сим машинам порівнятися як, обидві сторони почали обмінюватися чергами з ушіткого, што боло под руков. Увідівши як в їх бік повертають 76-мм гармату, отморозки понял, ош так діла не буде й рішили взяти машєну циган на абордаж. Дончо, Спартак та Бардах умудрились доволі спритно перебратись на тягач, в той час як Мілорад та Бошко продовжували обстрелювати циганерію з стого шо в них було під руками, в той час я Фаско намагався не трафити “Уазіллом” під голеса тягача.

Під вогнем ціганерії, абордажна команда змогла захопити КПВТ й кількома вдалими чергами подавали стрільців у “водійському” віділенні тягача, після чого, це jебене радянське гівно отсаточно заклинило. Тим часом, амеріцький морон Бошко, оглушивши вшітких пасажирів Уазілло, всаджував чергу за чергою в кабіну тягача, сподіваючись прибити водія.

Тим часом, сися автомобільна кавалькада вїхала на спустілі вулиці Револуціна. В решті решт, Бошко зумів розшматувати кабіну водія з свого кулемета, й Мілорад лихо застрибнув всередину, де бовтаючись на кермі валявся циган з відірваною головою. Тягач без водія перетворився на дику тварину з власним характером, його гойдало з боку в бік, він врізався в стіни будівель й зносив залишки бронетехніки. Не біруючи націлити в противників свою гармату, цигани вистрелили 76-мм снарядом прямісінько поміж водійською та вантажною секціями тягача, від чого той спочатку прогнувся, а далі мало не склався навпіл вигнувшись догори. Ледви втримуючись на гойдаючомусь тягачеві, Драган Дончо забивав до смерті стару цигану, гатячи її по голові важкою амбарною колодицею. Мілорад в цей час намагався зупинив тягач, бо той мало не переїхав “Уазілло”.

Алея Снайперов

Врешті техніка зупинилась. Тільки тепер і цігани й отморозки змогли озирнутись й побачити, де вони знаходяться. Спустілий проспект, обабіч якого височіють руїни багатоповерхових будинків. Проспект тягнувся на кілька кілометрів на схід. Навколо висіла повна тиша. Цигани почали щось верещати й полізли через люки всередину водійського відсіку. В цей момент пролунав постріл. Драган Дончо лиш встиг запримітити чоловіка в одних трусах, що стояв в повний зріст на балконі одного з будинків й робив не дуже влучні одиночні постріли в бік тягача… Один постріл, другий…

Раптово з протилежного боку проспекту, прямо над головами отморозків, з до болі знайомим шелестом пролетів снаряд РПГ, залишаючи за собою кривуватий димний слід. Десь на середині проспекту, димний слід припинився як і шелест, після чого снаряд, беззвучно влетів на балкон того голого стрільця. Вибух не залишив рівно нічого від тої стіни де був балкон. Тіє ж миті, повітря навколо наче розірвало від десятків вибухів та сотень пострілів, трассерів, що розсікали повітря над проспектом. Обстріл вівся з протилежних боків проспекту й судячи з усього стріляли як по протилежному боку так і по дорозі і по транспорту і взагалі по всьому. В той момент не існувало такої точки в просторі, куди б не влучала куля, осколок чи снаряд. Алея Снайперов jебем!

Розуміючи, що довго вони не протягнуть, отморозки вдавили педалі до самого полу й рванули вперед. Адже десь там був то єдиний міст через річку Штрдву, що відділяв Дойну від Босова. Циганерія тим часом намагалась забарикадуватись в пасажирському відсіку. Спартак та Драган Дончо, що першими дістались на дах відсіку, не довго думаючи шмарили в люк прокушені червонці й гранату. В цей момент, Спартак проявив всю свою зневагу як до ціган, так і до Табору, так і до якої небудь адекватності. Судячи з усього всередині здетонували боєприпаси ци даякі снаряди ци што, тому що з усіх щілин пасажирського відсіку в небо здійнялись кількаметрові стовпи полумя. Розуміючи, що в середині вже спокійно, Спартак кинувся відчиняти люк, що швидше перебратись всередину. Адже обстріл на той момент ставав все інтенсивніше. Щойно відкривши люк, Спартак побачив перед носом ствол гранатомета М203, що тримав в руках поранений й окровавлений Дада Цагар. Ніздрі його були просто забиті кокаїнумом й він верещав щось по ціганськи. Крикнувши ложісь!!! Спартак зачинив люк й кинувся геть. Повторний вибух всередині тягача вибив двері у водійській кабіні, від чого, Мілорад мало не вилетів на вулицю.

На той момент, від тягача вже мало що залишилось, більшість обшивки була продірявлена або взагалі повідвалювалась, кілька колес було геть відірвано, й здавалось, що він от-от проломиться посередині. В “Уазіллові” справи були ще гірші, тонкий корпус автомобіля вже не давав ніякого захисту, оскільки його майже не залишилось, задню частину кузова взагалі зірвало к бісу, а одна з мін, що розірвалась під бампером, відірвала бочку з кулеметним гніздом та Бошком усередині й закинула їх до салону.

Всі зусилля отморозків були спрямовані на те, щоб чим швидше дістатись того триклятого мосту. Будь-якою ціною. Врешті попереду замаячив міст. Однак коли до нього залишалось якісь кількасот метрів, якийсь jебений чмар підірвав фундаменти двох багатоповерхівок, що завалюючись почали перекривати своїми уламками дорогу на міст. Було зрозуміло що ніякою ціною отморозки не встигнуть проскочити. Однак швидкість руху була такою, що зупинитись було вже пізно. Та й зупинка означала б смерть від тисяч куль, що прошивали все навколо.

Раптово, зпоміж стрілянини проступило рівномірне гудіння вертольотного ротору…

Штербінскій обіцяє реальний бізнесс

“Вертула!!!” щодуху загойкав, залитий кровю Гойко Качар. Він з дитинства відчував до вертольотів якесь благовійне захоплення, а тепер верещав вказуючи пальцем на гелікоптер, іншою рукою тримаючи тіло якогось мертвого цигана, що закривало його своїми тельбухами від куль, що вже не залишили живого місця від тягача.

Мі-24 випустив з десяток НУРСів в бік завалу, після чого взявши невеликий розворот, промчався далі в бік мосту. Тим часом тягач, що вже розвалювався на ходу та “Уазілло”, в якому невідомо яким чудом, всі ще були живі, пролетіли через купу пилюки й винирнули на міст. Не збавляючи ходу, вони промчали над бурною Штрдвою, що несла свої повноводні коричневі масси кудись на схід.

Промчавши міст, Єжі Бардах, вирячивши очі на темному, від сажі та запеченої крові, обличчі крикнув “Курва мать! Босово! Пся крев!!! Босово!!!” Він був першим хто побачив покошену табличку "Велцхоме то … ", де на місці “Босово” було кілька назв, які були почерзі затерті й тепер вичитати там хоч щось було не можливо.

Не вірячи в те, що вони все ще живі, отморозки проїхали ще кілька кілометрів по безлюдному полю, залишаючи десь позаду Алею Снайперов, що гуділа від стрілянини як розворушене осине гніздо. Врешті вичерпавши увесь запас чуда та віри, на яких, судячи з усього, вони ще їхали, транспортні засоби отморозків зупинились, не бажаючи продовжувати дорогу.

Після біглого огляду, стало зрозуміло, що через детонацію боєприпасів всередині пасажирського відсіку не вижив ніхто. Гаджо Гозелло, Дада Цагар, Гроф Мерцедес, всі загинули. Залишки Грофа вдалось ідентифікувати по кільком потемнілим гомбіцям з гербами Ерьошь Кірйшаг. Він дуже любив цей консервативний камзол. Тим не менше, дипломат, який увесь цей час знаходився всередині був фактично неушкоджений. Дермантинова оббивка перетворилась на потемніле лахміття, однак сталевий корпус здавалось не звернув увагу на вибух, що прогнув всі внутрішні перегородки пасажирського відсіку й виніс кілька люків.

Ніхто не здивувався, коли, через мить, супроводжуваний рівномірним гудінням, в кількох метрах від них приземлився Мі-24. На його борту чітко вгадувалась емблема збройних сил ЧФ, однак вона була старанно затерта. З бокової рампи на землю вискочило кілька добре озброєних військових вдягнених в елементи чорноголовійської форми. Розсіявшись, вони взяли транспорт в оточення. Слідом за ними з гелікоптеру вискочив чоловік в старій шкіряній куртці з генеральськими погонами. Пригнувшись він вийшов з під не збавляючих обороти роторів, притримуючи свою фуражку. Такі носили офіцери Чорноголовійської Федерації, однак, кокарда на його фуражці була відсутня.

Отморозки, як один повернулись до Спартака, мовляв “Заjебанція, начальнік, шо делать?”. Поклавши обрез на плече, Спартак, вийшов вперед…

Се була ділова розмова. Спартак, котрий через кілька хвилин зрозумів, що говорить з Генералом Штербінскім, намагався вняти тремтіння в колінах й говорити без надрива, однак Крутість генерала просто давила на Спартака наче найважкіша штанга, котру він коли небудь брав на груди.

Судячи з усього, Штербінскій знає значно більше про те, що відбувається, ніж самі отморозки, котрі провели останні кілька тижнів, взагалі не розуміючи, якого біса тут відбувається. От що вдалось зрозуміти з цієї розмови:

  1. Генерал Штербінскій слідкує за отморозками з того самого моменту, як вони зявились в Дойні.
  2. Отморозки не мають уявлення в що вони вляпались. Ця заваруха – лиш вершина айсбергу.
  3. Якщо очікування всіх, хто полює за дипломатом вірні, то той хто ним володіє – володіє Балканами.
  4. Для того, щоб зрозуміти, чи справді в чемодані те, на що всі полюють, його терба відкрити. Відкрити якомога скоріше. Тільки так можна буде скористатись тими козирями, що дає цей чемодан.
  5. Єдина людина, яка може відкрити цей чемодан – Лука, зараз в смертельній небезпеці. Розвідники Штербінского повідомляють, що Луку пасуть сили ГЄДІ. Якщо не поспішити, таємниця чемодана може бути втрачена.
  6. Сам Штербінскій не може цього зробити. Йому взагалі не можна висовуватись, того що за ним полюють всі хто тільки можна. Навіть зараз в нього було не більше хвилини, про що йому постійно нагадував його лейтенант.

В кінці розмови, Штербінскій запропонував угоду. Якщо отморозки допоможуть Штербінскому, він буде прикривати їх, до тих пір, поки не стане зрозуміло, що це за чемодан. Розуміючи, що людина, яка пропонує їм допомогу, має свій вертоліт, Спартак мовчки кивнув. В решті-решт, ще треба відкрити цей чемодан, а далі буде видко.

Тим часом інші отморозки намагались заспокоїти Бошко, котрий лаючись ги пес намагався витягти з Уазілло бочку з кулеметом, тримлючись за неї своєю здоровою рукою. Судячи з уьсого він не дуже розумів, що тут відбувається, тому просто хотів розстріляти всіх з кулемета.

Коли Мі-24 зник за лісом, отморозки привели до ладу свій транспорт й відправились в Чмрштіну, місто, де за інформацією Генерала Штербінского, переховується Лука.

Лука! Jебен іграч!!!

Jебен курац! Чмарні іграч Лука! Се ще треба боло сякоє удумати! Отморозкам довелось витратити 0,5 кг нестабільної та ненадійної вибухівки, котру Срболюб Кривокуца виготовляв власноручно з нажитого добра, заради порятунку сього діда! Чорт го знає што то були за кураци на БМП, що сиділи біля підїзду “Ноля”, пентхаузу Луки, й чи були вони з ГЄДІ, айбо їх розметало гет на ушиток район, разом з залишками їхнього БМП. Бідного Спартака, што сидів на первому поверсі гет побило осколками та штікатуркою від вибуху. І што вони за йсе мавуть?

Отморозки спустилися за дідом у подвал, де він мав удкрити їхній чемодан. Накониць! В пічку маттерину, дако откриє сесь jебен діпломат! І што ви думаєте? Сись пічкар Лука виявився шестьорков ГЄДІ! Иппен так. Зайшли у подвал! Приклад у чоло! Кониць фільма!

Шпієнізаціja або заплив на сто метрів у Чмар! Брасом курац!!!

Но, сякого поворота наші морони гет нияк не чикали. Сиділі ушіткі голі, привязані до стульців, удну у пустому олімпійському басейнови. Дагде у покинутому спорткомплексі, посеред Босовських лісів. Ха! Босовських? А ко знає, куда їх завезли доки они боли без тями ги цолштоки! Може й Босово, а може й даяка друга балканська діра.

Короче йсе не важно. Важно боло то, што довкола сих кураців ходили даякі инші кураци у уніформах, з автоматами й даколи поливали їх з шланга. Се боло канєшно не файно, айбо гріло серце то, ош Лука, сись jебені шупак, ушіток побитий тоже сидів рядом на стільцьови.

Зовсім инакша ситуація бола у Мілорада. Ци як го тепер правильно звати? Кідь памнятаєте, коли отморозки ходили лісами Дойни, то партізани уповіли їм, ош Мілорад то нич не простий курац, бо має татуїроуку Чрного Прста, ош видив увін служив у сьому Персті. Айбо сам овін клянеся, ош нич за йсе не памнятає.

Но тепер му се улізло боком. Бо так го нещадно ті гебісти лупцювали, ош бов ушіток синій й никус уже не бірував уповісти, бо рот му бов у кровли. “Оператівнік, почему прекратілі виполненіє заданія!?”, “Оператівнік, где ваш напарник!?”, “Оператівнік, почему содействуєте бандформірованію!?” І так дале і так дале і так дале…

Тим часом, дагде у роздівалках басейна, проводили допит ще даяких людий. Однак отморозки могли чути лиш даякі фрази: “От чего етот ключ!?”.

Фрас го знає, кіко би ще так продовжувалось, якби раптом у двирьох басейна не зявився якийсь дебелий “крутой”. Спартак не вірячи своїм очам упознав у ньому Радована !!! Радован живий!!! Як ся так стало у пічку, што овін туй робить!? Охоронці теж го упізнали й начали ся з ним здоровкати.

Ха! Они ся поздоровкали з калібром 7.62. Радован дустав з порваного кулька Хуго Босс свій АКС-47У й всадив сім курацам цілу обойму у їхні черева!

Но а дале ся начало. Я даже не буду казати за то, што отморозки уже вообще нич не розуміли. А Радован схоже не спішив пояснювати ко туй ко, а ко туй нико. Єдиноє што стало нараз зрозуміло, ош ніякий він не Радован. Родіон Петровской, він же “Большой Вільнюс”.

В решті, з розмови з Большим Вільнюсом стала зрозуміла наступна інформація:

  • Радован, він же Родіон Петровской, він же “Большой Вільнюс” – колишній полковник КГБ. Знхаодився у глибокій конспірації на протязі 8-ми років, видаючи себе за контрабандиста.
  • Він вирішив використати отморозків, для того, щоб не розкриваючи своєї конспірації, доставити чемодан в Дойну, відкрити його за допомогою Луки, й переконавшись, що вміст чемодана – саме те, що йому потрібно, вивезти його в Москву.
  • Вміст чемодану залишається загадкою, однак судячи з усього, цей предмет екстремально важливий.
  • Сюди його привела наводка його давнього колеги Волонтера.

Однак, плани Вільнюса не здійснились. Раптово, перед будинком басейну приземлився гелікоптер з емблемою КГБ на борту. Спочатку Вільнюс зрадів і вже збирався нести чемодан до виходу, як раптом запідозрив щось заjебан недоброє!

До зали басейну увірвалось з два десятки найманських кураців, добре озброєних, у чорних уніформах. Слідом за ними, до зали увійшов високий стрункий чоловік у чорному військовому костюмі з генеральськими погонами. Волосся його було акуратно зачесане на бік, а сірі очі пронизували холодом. Побачивши його, Вільнюс кинувся до свого автомата.

Ця мовчазна сцена була перевана громоподібним пострілом. Вільнюс впав як підкошений, не дотягнувшись до свого автомата. Чоловік в чорному генеральському костюмі підійшов до тіла Вільнюса, копнув його ногою, після чого повільно підійшов до чемодана. Тільки тут він звернув увагу на отморозків привязаних до стільців.

Невідомий майже пошепки сказав “Дажє нє думай, блядь” й вказав поглядом кудись на балкон. Лиш зараз отморозки побачили снайпера, що маскувався під старим потертим ковром.

Тим часом, чоловік в чорному генеральському костюмі підібрав дипломат, й пішов геть. Вже майже покинувши басейн він знову заговорив.

“Скора Младічада, абажаю спорт”…

Коли ротор гелікоптера віддалився, а оторозки опинились в тиші, вони врешті змогли звільнитись. Першим ділом, Спартак кинувся до свого шефа, Радована. В того залишалось вже мало часу, проте він зміг пояснити бодай дещо:

  • Дипломат забрав Чорний Генерал. Це він і був.
  • Вміст дипломату – контрольний блок протокола Луч-12
  • Виявляється наводка Волонтера – липа. Все підстроєно Чорним генералом. Флоріан “Волонтер” – давно вже мертвий.
  • Флоріан “Волонтер” – зберігав ключ до дипломата. Тепер і дипломат і ключ у Чорного Генерала.
  • Вільнюс хотів повернути контрольний блок в Москву, це був його білет додому, інакше КГБ не пустили б його назад.
  • Здається Чорний Генерал заодно з КГБ
  • Схоже на те, що Чорний Генерал хоче влаштувати теракт на Младічаді.
  • Залишившись без чемодана, отморозки втратили свій єдиний козир. Адже тепер, через цей чемодан їх шукають всі. Навіть не маючи чемодана, вони знають забагато.

Останнє досить швидко підтвердила бомба, яку залишив Чорний Генерал на прощання. Нащасят Срболюб Кривокуца зміг знешкодити цей єбений вибуховий пристрій. На тубусах з вибухівкою знайшлось маркірування “Чорний-М”.

Лука, котрий після побоїв був трохи не всобі, любязно повідомив, що це фірмова вибухівка КГБ, не забувши додати “Сучара!”. Схопивши АКС-47У Радована, Спартак щодуху вгатив Луці по кумполу…

Што буде дале – не знає нико…

Comments

AlexanderTrifan AlexanderTrifan

I'm sorry, but we no longer support this web browser. Please upgrade your browser or install Chrome or Firefox to enjoy the full functionality of this site.