Balkanizacija

Невероятніj Побэг у Пічку!

Кажуть ош Каралуга то найстрашнішоє місто не лиш на Балканській айбо і на ушіткій зимлі. Може то і так. Отморозки не встигли пізнати всіх тих злиднів, що є в асортименті тюрми, так як змогли вчинити немислиме. Айбо за всьо по порядку.

Лем кілька днів пройшло з того момента як Спартак, Драган Дончо та усі інші кураци з банди отморозків потрапили за сірі стіни Каралуги. Допити, виснажлива праця, погане харчування, свавілля адміністрації, репрессії. Ушітко йсе помітно повпливало на новоспечених “зеків”. Дако прихворів, а дако мав час порозмислити над ушітким сим лайном і прийти до висновку ош він справжній Отморозок.

Се, чилядники, той самий момент, коли сі неболавіси усвідомили ким вони є.

Короче, ушіткі сі кураци попали не лем у різні камери, а у різні секції Каралуги, што за площов є білша за даякий балкнаський варош. Лиш на читвиртий день “маленькіх работ” на кобальтових копальнях, Драган Дончо зміг зустрітись з Спартаком Томічем.

Виявилось, ош комендатура тюрми серйозно взялась за них, і кідь хоч дако пронюхає, що сам Спартак ай його банда отморозків, “поджігателей младічовкі”, “прошедшіх перевал” і т.д., переховується серед вязнів Каралуги, то ГЄДІ буде тут як тут. Отже, було вирішено шукати того пічкаря – Транзіта , про котрого говорив начальник залізничної станції, що відправив отморозків у сі привітні стіни. Се єдина зачіпка котру вони мали туй. Саме Транзіт мав віддати сим неболавісам їх вантаж. Отже, розпитуючи направо і наліво, вони мало не напоролись на заточку самого Транзіта.

Венька Транзіт, як він ся представив, займався тим, що “грєл зону”. Він підтримував поштовий звязок з зовнішнім світом. Сись беззубий дід погодився видати зекам їх посилку, што також приїхала на зону, в обмін на послугу. Розуміючи, ош дагде там у мішках Тразіта схований їхній пістолет-кулемет, Драган та Спартак погодились…

Jебен санаторій

Всьо што треба було зробити – дістати для Транзіта кілька пляшок медицинського спірта. Справа була за малим. Достати у чоло ци заточку пуд ребро і потрапити в мед.блок Каралуги. Завдяки пронирливості Драган Дончо, що увійшов в довіру до свого “углового”, головного зека в його камері, було отримано “воровской наказ”, на покарання “махрового”.

Короче говоря, вори дали добро на те, щоб отморозки влаштували бійку й вказали кандидатуру, котра мала постраждати від цієї бійки. Якийсь блатний, що почав влаштовувти “беспредєл”, прикриваючись “блатом”. Чмар-вопрос! Блискуче спланувавши операцію, Драган Дончо та Спратак напали на “махрового”, під час маленькіх работ. Усе пішло у пічку після першого ж аперкоту, котрим Спартак нокаутував “махрового”. Розуміючи, ош бодай комусь з них потрібно потрапити в лазарет, Драган Дончо трафив бриляком прямо у чоло Спртаку. Но а дале ушітких побила охорона табору.

Драган Дончо відправився залічувати синці в карцер, де в нього був час перепочити, а Спартак з травмою голови загремів у лазарет. Там, неугомонний “махровий” вирішив помститись вискочці-новачку. Што поробиш, він вважав, ош Спартак має заплатити. Однак Спартак дав завелику купюру! Номіналом у скальпель, що застряг в jебеній горлянці!

Врешті, проявивши невластиві для себе чудеса інтелігенціjі, Спартак зміг вийти з мед.блоку разом з двома пляшками спирту.

Політіческій душняк

У вдячність за спірт, Венька Транзіт пояснив отморозкам як дістати їхню “посилку” й натякнув, що замовить словечко перед ворами, котрі мають бажання поспілкуватись з отморозками після подій з “махровим”.

Слідуючи інструкціям, Драган та Спартак зустріли “воров” у столовій, де в один момент, немов по наказу стало пусто й усі блатні та мужики закінчивши обід покинули приміщення. Через мить, до них вже підсіли кілька зеків, вкритих специфічними татуюваннями. Виявилось, що отрозки спілкуються з самим Барбаром . Вором цієї зони… Сталося так, ош Барбар доста сознатєльний борець із будь-якими проявами правосуддя, контрою, чека та ментовскім безпредєлом. Саме тому, вражений відмінною роботою Спартака та Драгана він розкрив перед ними карти.

У сякому пічка покерові отморозкам не світили ниякі козирі. Барбар отримав вісточку з волі, мовляв, ГЄДІ вже виїхало в Каралугу, сподіваючись накрити всю банду Спартака. Иппен так, jебене кураце. Цей Барбар прекрасно знав хто такі ці отморозки. Бажаючи насолити чекістам, він розкрив отморозкам все що знав. Стало зрозуміло, що якщо отморозки не зможуть втекти з каралуги за найближчі день-два, їм буде повний чмар.

На резонне запитання, мовляв “З Каралуги ще ніхто не тікав”, Барбар понизив голос й розповів старовинну каралужську легенду. Мовляв, років з пятнадцять чи двадцять тому, звідсіля таки спромігся втекти якийсь старий дідо. Мовляв він зміг рознюхати якісь старі плани тюрми й скориставшись ними – покинув ці привітні стіни. Працював той дідо в крематорії, тому якщо отморозки й мають якісь шанси на втечу, то почати варто звідтіля.

Крім того було вирішено проблему з другою частиною банди отморозків, що зникла десь в надрах каралужських ізоляторів. Виявилось, що їм пощастило значно менше, й тепер вони знаходяться в “політіческом блоке”, червоній зоні, де адміністрація творить повний беспредєл й гнобить арештантів усіма можливими методами.

На отморозків чекала ще одна новина. Виявилось ош в “політіческом строжняке” сидить особливий політіческій заключонний, член повстанської організації Тігрі імені Сталіна , за словами Барбара, він також зможе підсобити отморозкам у втечі.

Отримавши від Барбара наказ на душняк політоти. Отморозки відправились етапом в політіческій ізолятор, де їм належало усіма силами допомагати “смотрящему” політіческого блока пресувати політоту. Це був хороший шанс відшукати зниклих отморозків. Скориставшись своїм становищем, одразу ж після етапу в “політку”, Дончо та Спартак вийшли на звязок з своїми. Витративши з десять хвилин на усілякі гомосексуальні обніманння та братання, отморозки врешті возєднались.

Скориставшись допомогою “смотрящего”, було встановлено звязок з Босовцем , таємничим політіческім повстанцем. Єдина вістка, що прийшла у відповідь стверджувала, що після втечі, отморозкам слід вирушати в Черноленінскоє, де вони зможуть вийти на підпілля – “Тігров імені Сталіна”. Так вони зможуть втекти від переслідування ГЄДІ.

Нечуваноjе в пічку!!!

Час спливав, й вже скоро у Каралугу повинні були прибути гедисти, тоді для отморозків все скінчено. Розуміючи, ош часу в обмаль, вони стрімголов кидаються на пошуки слідів легендарного діда-втікача в крематорії. Крім того, Драган спромігся винести з прачечної свій рідний ЦЕТМ-2. Кідь їх піймають з такою контрабандою, то пиши пропало, тому єдиний вихід – діяти.

Обстежуючи кожну цеглинку крематорія, на перегонки з часом, отморозки розкопали старенний клапоть паперу з візерунками, що один в один співпадали з такими самими на “картах зубів”, що розшукував Єжі Бардах, крім того, у цей папірець було загорнуто цілих вісім золотих зубів. Намагаючись не вчинити даякий чмарний висновок, напрягаючи усі свої інтелектуальні потуги, отморозки змогли розшифрувати візерунки на папірцях. Виявилось, що всі разом вони складають стару карту трубопроводу табору “Каралужичі”.

Увечері, як і планувалось прибули гедисти. Доля отморозків вирішувалась вже в той час, як вони їхали під конвоєм з маленькіх работ в свої блоки. Знервовані та спітнілі отморозки, пошепки, кидаючи злякані погляди навколо, уточняли останні пункти свого плану.

Коли усю політоту планово заганяли в блоки, настав час діяти. В цей момент в політіческом блоке № 11-а / 123 розверзлося jебене пекло. Драган та Качар, котрий вже знайшов свій підхід до політ.заключонних вміло підняли паніку серед політоти. Того моменту, коли почалась паніка, Спартак, скориставшись своїм авторитетом підняв на бунт уголовніков, стравивши тих з політотою. Конфлікт між ними спалахнув як порохова бочка, що чекала свого часу. Останнім акордом стала охорона, що увірвавшись в блок почала стріляти у вязнів, та дубасити їх палицями. Так розпочалось наймассовіше повстання вязнів у Каралузі… про яке ніхто ніколи не почує.

Користуючись моментом, отморозки проникли в пусту камеру, де згідно планів, знаходився вихід у трубопровід Каралуги. Вже за кілька хвилин, Драган Дончо з ЦЕТМ-2 на перевіс, останнім скочив до труби, під свист куль та крики охорони.

Пробираючись поміж стінами, протискаючись по під трубами, пролазячи через решітки, перебираючись через вентеляційні шахти, отморозки дістались каналізаційної труби, де згідно плану знаходився вихід. Жага до свободи пересилила всі інші інстинкти, тому не зважаючи на сморід нечистот, що чавкали під тілами, отморозки протискались через трубу завширшки в 55 см. Вони протискались і протискались, блюючи під себе, задихаючись та втрачаючи свідомість. Так вони подолали 180 метрів, допоки каналізаційна труба не відригнула їх з себе, брудних з пят до голови у порваних одежах, вимоклих в нечистотах, через що в них вже зовсім не вгадувались залишки арештантських роб.

Десідентство

До поки за їх спинами, перекрикуючи одне одного вмикались сирени, загорались прожектори, що метались по навколишнім полям та лісам, та гавкали пси, отморозки бігли через нічний ліс, допоки не вийшли на спустілу дорогу. Чекати довелось зовсім не довго. Згодом, отмрозки вже стопали стареньку вантажівку.

Не знаючи чого очікувати й діючи навмання, отморозки з полегшенням видохнули, коли в вантажіці виявили простих роботяг. Ті налякані до незтями, поділил з колишніми зеками свій автомобіль.

ПІздньої ночі, під дощем, отморозки вже метались по спустілим, слабо освітленим вулицям Черноленінского. Безлюдні на перший погляд вулиці були переповнені мовчазними людьми, що ховаючись від дощу у тінях пропонували прохожим придбати “демократії” та “дефіциту”. Розуміючи, що кращого місця для пошуку підпілля їм не знайти, отморозки почали розпитувати про “Тігрів імені Сталіна”.

Ці розпити закінчились дуже неочікувано, коли скрипнувши гальмами, на вулиці спинилось дві армійські вантажівки, звідкіля по промоклій бруківці розбіглись чорноголовійські військослужбовці та співробітники ГЄДІ. Це була облава. Обявивши комендантську годину, гедисти били прохожих, арештовували “дефіцитників”, витягали з будинків людей та саджали їх всіх в вантажівки.

Певно така б доля спіткала й отморозків, якби не старий дідо, що запросив їх до однієї з глухих напівпідвальних будівель. Оскільки запрошував він “Люгером”, отморозки чемно зайшли до середини. Виявилось, дідо чув про, що розпитували отморозки, тому відразу перейшов до діла. Зясувавши, хто ж ці отморозки насправді, та чому вони шукають підпілля, дідо повів їх за собою.

Оминаючи патрулі гедистів, перебігаючи пустими вулицями, по під зливою, та ховаючись у темних підїздах, ця невелика процессія дісталась “демократичного притону”. Підпільного закладу, що ховався всередині складського підвалу. Там, слухаючи радіо, читаючи газети, та дивлячись старий, чорно-білий телевізор, сиділо з кілька десятків чорноголовійських громадян.

Власник закладу, Ісаак, як і старий дідо з люгером, дивився на отморозків так, наче не вірив своїм очам. Судячи з їх слів, Очумелий , так звали лідера повстанців, вже давно чекає на них, як і усе підпілля. Однак, він не встиг договорити. За кілька хвилин, “демократичний притон” заповнили гедисти. Однак, хитрі повстанці змогли врятувати отморозків, наказавши якомусь сопляку в кашкеті, що курив папіросу, везти їх в Бомбьожноє, на зустріч з Очумелим.

Бомбьожноjе

За кілька годин, перед самим світанком, стара вантажівка часів Другої Великої Війни, загальмувала на лісовій галявинці, неподалік дороги, по якій час від часу проїздили військові БТР. Приглушивши мотор та вимкнувши фари, Шкет (так звали сопляка в кашкеті", розповів, що там, за дорогою та кордоном з колючого дроту лежить таємниче Бомбьожноє, де переховується Очумелий.

Відїжджаючи геть, Шкет крикнув отморозкам з вікна “Он ждет!”

Переховуючись у ранкових туманах, отморозки швидко перетнули кордон з колючого дроту та зникли в спустілих степах.

За кілька годин по пустошам, де не було ніяких слідів життя, отморозки вийшли до межі міста. Це покинуте місто, судячи з його вигляду пережило чисельні вуличні бої чи бомбардування, тому що єдине що залишилось від нього це руїни.

Обережно рухаючи скрізь завали, отморозки вийшли до міської школи. Єдиної вцілілої будівлі в місті. Не знаючи чого очікувати далі, отморозки рушили вперед. Вже за мить їх спинив попереджуючий постріл. Тільки тепер, вони помітили кілька десятків добре озброєних повстанців, з червоними повязками на руках, що оточили їх довкола.


Очумелий зустрів отморозків глибоко в підвалах під школою. Пройшовши через низькі підвальні коридори, заповнені озброєними людьми, що споряджували зброю та слухали радіо, отморозки дістались “радіорубки”, особистого кабінету Очумелого.

Лідер підпілля, сивіючий мужик з дикторським голосом зустрів отморозків наче старих знайомих, на яких він чекав вже багато років. Виявилось, що повстанці спостерігають за бандою отморозків ще з самого Перевалу, коли стало зрозуміло, що вони несуть.

Що до чемодана, то Очумелий остаточно розставив всі точки на “і”.

Jебеній діпломат виявився блоком керування Луч-12, се єдиний пристрій котрий може активувати протокол Угроза-М. Отморозку, ти спитаєш мене што се за Угроза така? Всьо просто. Совєтський союз дуже боявся ош капіталісти захоплять Балкани, саме на цей випадок створювався протокол. Це психотропна зброя, котра за лічені години перетворює всіх, хто потрапляє під випромінювання на зпрограмованих військових, що виконуватимуть будь-які накази КГБ.

Короче кажучи, ко володіє блоком керування, тот володіє Балканами. І тепер сись дипломат у Чорного Генерала . Судячи з усього, він хоче використати його на Младічіаді . Що буде потім, не віділа і Ванга. Спочатку паде Чорноголовія, а потім і ушітка Балканщина.

Очумелий, переконаний революціонер та борець з режимом, запропонував отморозкам зкооперувати зусилля й перешкодити цьому теракту. Адже для того щоб боротись проти влади та визволяти Чорноголовію, потрібно, щоб вона хочаб існувала.

Розуміючи ош вихода в них ниє, отморозки тиснуть руку Очумелому. План бов простий. Проникнути на Младічіаду під виглядом збірної команди. Для цього було потрібно підробити кілька паперів. Так вони зможуть перешкодити теракту.

Вже за кілька годин, перевіряючи затвори, затягуючи ремені спорядження, споряджуючи кулеметні ленти та голосно лаючись, “Победівшіє Каралугу” та повстанці грузились на вантажні автомобілі. Отморозки їдуть на Младічіаду до піче!

Comments

AlexanderTrifan AlexanderTrifan

I'm sorry, but we no longer support this web browser. Please upgrade your browser or install Chrome or Firefox to enjoy the full functionality of this site.